В мені вмирає маленький Гітлер-6

В  мені  вмирає  маленький  Гітлер  6,
Хоча  якраз  сьогодні  мав  би  дехто  народитись,
Радіє  мама,  у  родині  знову  блага  вість,
Вона  щаслива  що  колись  буде  своїм  сином  гордитись.
Щоб  подивитись  в  небо,  де  летять  зараз  птахи,
Вони  не  просто  там,  вони  кричать  дуже  від  болю,
Рахуй  уяву,  я  викреслюю  ваші  роки,
Ні  ви  раби,  і  владу  я  не  дам  жодному  гою,
Та  бог  з  тобою,  говорять  ЗМІ,  їм  вірте  ви  тепер,
Треба  на  терези,  якщо  поставити  і  порівняти,
Голодомор  чи  голокост  де  більше  хто  з  людей  помер,
Ми  боягузи,  нам  так  боляче  собі  правду  сказати,
Вагатись,  думати,  хоча  би  раз,  єдиний  раз  в  житті,
Які  ми  діти  рідні,  як  батьків  наших  вбивали,
Ні,  перед  ними  ми  є  винні,  зовсім  не  святі,
Якщо  наші  дерева  із  корінням  виривали.
Впали  зірки  із  неба  мертві  до  землі  і  кров  їхня  тече,
Цей  біль  болить  у  серці,  Боже  в  чому  ми  є  винні,
Сльози  на  землю  капають  вже  сотні  літ  з  очей,
Нас  убивають  а  ми  й  далі  з  хлібом  сіллю  є  гостинні.
Людині  так  багато  треба,  ви  дайте  лиш  мені  життя,
Я  заберу  його,  воно  моє,  це  моє  право,
Чому  в  народу  єдності  немає  відчуття,
Мечі  наших  богів  іржаві,  не  виблискують  яскраво,
За  славу  що  вони  вмирали  задля  нас,
Ми  їх  свободу  духу  кинули  до  купи  гною,
Кумири  й  ідоли  заполонили  нам  іконостас,
Майбутнє  гине  в  прірві  толерантності  одностатевою  любов’ю,
Журбою  голова  схилилася  і  плаче  мій  народ,
За  ті  мільйони  ненароджених  родин  і  їхні  діти,
Лиш  пошепки,  стиснувши  губи,  ледь  відкривши  рот,
Ми  боїмося  говорити  як  зривали  і  палили  наші  квіти.
Привітний  й  далі,  геноцид  триває,  збоку  я  сміюсь,
Вся  молодь  деградує,  їх  завтра  не  стане,
Сказати  хто  цим  всим  керує  я  собі  боюсь,
Блакитне  небо,  й  світле  сонце  багатьом  буде  останнє.
Цей  день  прийшов,  вранці  піднятися  коли  зоря,
Ми  всі  одна  сім’я,  єдина,  ціле  плем’я  роду,
Велична  пам’ять  поколінь  батьків  і  матерів  в  серці  ім’ям,
Ми  маємо  вернути  від  народження  дану  свободу.
Воду  із  джерела  цілющу  із  криниць  чиста  вода,
Заради  завтра  ми  не  маємо  сьогодні  вмерти,
Паразитичне  зло  здолає  на  планеті  наша  віра  і  душа  свята,
Вогонь  добра  повинен  в  прах  цю  нечисть  стерти.
Ми  перші,  наша  воля,  захистити  світ  від  ворогів,
Ні  геноциду  русів  і  арійських  всіх  народів,
Ми  знищимо  це  стадо,  Святослав  нам  дав  мечі,
Ми  славні  правнуки  богів  величних,  нами  вони  будуть  горді.
В  поході  за  життям,  свободою,  любов’ю  наша  честь,
Мовчати  з  боку  гріх,  не  пам’ятатимуть  нас  внуки,
Ментально  і  духовно  ми  чужі  будемо  і  далеко  десь,
Нам  зараз  по  живому  сіоністи  ріжуть  наші  руки.
Перука  скинута,  ваш  ворог  поряд,  робить  з  нас  він  скот,
Худоба  щоб  у  його  стійлі  підіймала  його  блага,
Пісня  диявола  звучить  над  світом  з  чорних  нот,
Він  гріється  багаттям  із  кісток  наших,  тілесна  плаха.
Горить,  ми  мовчимо  як  убивають  брата  і  сестру,
Люди,  прокиньтеся,  впустили  лихо  в  хату,
Плюндрують  все  найкраще  всю  цінність  світу,
З  сокирою  прийшли  рубати  молоді  дерева  саду.
Позаду,  що  там  за  спиною,  коли  разом,  ми  є  гуркіт  грому  і  гроза,
Нас  не  зламати,  ми  є  сильні  як  згуртовані  і  одностайні,
Боятися  не  гоже  людям  у  яких  живе  божественна  краса,  
Ми  маємо  сьогодні  бути  перші,  щоби  завтра  діти  не  були  наші  останні.

23.04.2012

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332642
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2012
автор: КРІПАКОС