Епілог
Дотик вітру ніжний, прохолодний,
Забутий вічністю безмежний подих.
Він інколи такий голодний
До пахощів, до перельотів.
***
Ми не збагнули сутність його існування,
Чи він її нам просто не відкрив.
Відомо лиш, що він є дотиком кохання
І сивим подихом інших світів.
Він пілігрим, а дім його – планета,
Він подорожній, що завжди поспіша.
Він є творінням Божого сонету,
Він Вітер, і він моя душа.
Як я хотів на нього бути схожим
І мандрувати світом, як і він,
Та зрозумів, людина я, мені негоже,
В мене сім’я, а він завжди один!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332530
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2012
автор: the Last Good