За своїми природними задатками люди
одне одному близькі, а за своїми
звичками одне від одного далекі.
Конфуцій
Чом душу знову пестить самота,
Така незнана і така знайома?
Це безпомильно, бо я саме та,
Кому ця подруга давно відома.
Супутнице моїх далеких літ,
Невже ти знову мусиш рятувати?
Ти ж бачиш: не самотній мій політ,
Та й хто мені ти – посестра чи мати?
Поміж гостей сідаєш за столи,
І заглядаєш в очі майже щиро.
Тобі одній життя моє болить,
Та розійтися як з тобою миром?
Чом душу знову пестить самота?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330476
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2012
автор: Копачівна