Ти закохаєшся колись
І так… аж до упаду
Ходитемеш, проситемеш мене,
Але все те буде пізно…
Хоч я кохатиму тебе,
Як й зараз,
Але в той момент не буде уже довіри.
Ми навчимось бути невірними.
Так, це буде,
Певен в цьому.
Буде серце твоє –
Мучитись за моїм,
Будуть сльози
Й запитання в ночі –
«Де ви дивились мої очі?»
В грудях щемітиме
Солодко-пекучий біль
А душа хотітиме на волю…
Тоді я пригорну тебе до себе,
Я шепотітиму на вушко –
«Не плач дівчинко не моя,
Не плач подружко моя»
«Ні, - із розпачу скажеш мені, -
Я хочу бути тільки твоя,
Я хочу всю себе віддать тобі...»
Ми так сидітемем до сонця,
До перших променів його.
І твої сльози не висушить воно,
Вони залишаться,
На моєму лівому плечі.
Так само, як колись
Твоя сльоза залишилась по вік
На моїй щоці…13042012…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2012
автор: Василь Великий