(новела)
Мабуть, найдобріші створіння на землі – це дерева. Чому? Тому що вони не вміють… ходити!
Вони стоять собі, міцно тримаючись корінням за землю, не сваряться, не б’ються чи воюють, як люди і тварини. Вони – безвинні.
Але головні герої нашої розповіді – не дерева.
Отож. В одному глухому забитому селі жив маленький хлопчик, який дуже любив малювати. Але він був настільки бідний, що не міг придбати навіть кольорових олівців. Він малював лише простими, які йому давала старенька вчителька математики, що жила на його вулиці… Коли у нього закінчувався черговий олівець, він біг до неї, і вона давала йому новий. У старенької їх було багато…
Хлопчик жив у своєму таємничому світі. Про нього він не розказував нікому, адже боявся, що мама буде сваритися, а вчителька більше не дасть олівців. Але він малював кожного дня, і малював лише дерева… Вони завжди виходили у нього сумні, без листя, із кривими чудернацьким гілками. Хлопчику було дуже жаль їх, адже вони не могли зрушити з місця, тому були невільні і нещасні. А одного разу він намалював цілу казку, в якій дерева не росли, а ходили, бігали, гралися у підмурки, ховаючись за високим горами… Він намалював і сонце, яке щиро раділо їх невинним забавам, і ледь помітний місяць, що тільки-но зійшовши, приліг здрімнути за хмарою. Намалював і річку, в якій веселі дерева могли купатися… Це була його мрія, про яку він думав день і ніч, і вірив, що коли виросте, то зможе якось допомогти своїм улюбленцям.
Аж раптом старенька вчителька померла. Хлопчик дуже засмутився і перестав малювати. А потім він виріс…
У пошуках кращої долі він подався у велике місто, де влаштувався робітником у заповіднику. Як і раніше, любив дерева і проводив із ними більшу частину доби, але… про свою мрію він забув. Але через багато років, коли він приїхав в село у відпустку, то знайшов серед хатнього мотлоху свій дитячий малюнок із омріяною казкою…
Тоді хлопець згадав, які загадкові думки до нього приходили в дитинстві. Але тоді він лише посміхнувся і відклав малюнок у старий ящик.
Пройшло кілька тижнів. Відпустка хлопця закінчилась і він вирушив назад на роботу. Облущений трамвай довіз його на кінцеву зупинку, біля якої ріс затишний заповідний сад, через який протікала маленька річечка.
У бадьорому настрої він вискочив із трамвая, але, о Боже! Він не повірив своїм очам – усі його прекрасні дерева лежали спиляні, а неподалік стояли вантажівки і спецтехніка.
Тепер мрія хлопчика збулася. Його дерева стали вільними і могли іти, куди захочуть – гуляти за містом, грати у піжмурки і водити хороводи…
От тільки їм це було зовсім не потрібно. Їх зелене листя повільно в’яло, сік в молодих гілках назавжди зупинився.
Виявляється, це якийсь депутат «прихватизував» територію саду, і тепер хоче побудувати тут розважальний центр…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330080
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2012
автор: Лілія Ніколаєнко