* * *

Ні,  зовсім  я  себе  не  знаю!
Але  якщо  і  доведеться
усю  гірку  пізнати  правду,
то,  може,  світ  мене  й  осудить,
а,  може,  й  ні...  А  я  -  ніколи!
Бо  як  би  легко  не  прикрила  
свою  вразливість  я  безмірну,  -
однак  за  рану  зачіпає
і  викликає  кровотечу
усяке  необачне  слово,
що  люди  кИдати  уміють...
"Живеш  -  живи!"  -мені  всі  кажуть.
А  я  умію  лиш  вмирати...
Вмирать  потроху,  рік  за  роком,
гасити  свічку,  що  в  тумані
ледь-ледь  освітлює  стежину...
І  ноги  в"язнуть  у  пилюці
всього  марнотного,  а  очі
все  сліпнуть,  сліпнуть  і  не  бачать
нікого  і  нічого  більше,  -
щоб  вже  повік  не  приростати,
відтак  не  відривати  з  кров"ю...
О,  я  себе  не  хочу  знати!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329645
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2012
автор: Антошка