Іду поволі у німій юрбі -
Кругом снують усякі люди...
І я такий же,.. як всі -
Раби брехні, обману та облуди.
Лише думки спокою не дають
І метрономом б'ють у підсвідомість.
Рядками буйними встають
І дзвоном гупають у совість.
І вже в душі кричить вона,
І не дає мені спокою...
У простір кидає слова,
Гримить ієрихонскою трубою...
Просніться вже... Вставайте люди!..
Бо ви живете лише раз
І іншої можливості не буде...
Та слухайте душі наказ,
Бо ж ви творіння боже... - Люди!
Не дозволяйте робити з вас тварин,
Виконувати чужу, підступну волю.
Бо зневажати будуть дочка й син
За те, що ви віддали їхню долю...
Не спіть!.. (Я спати вам не дам...)
Гуртуйтесь в єдності рядами.
У єдності брехня не страшна нам...
В моноліті душ брехня не пройде поміж нами
І довгожданий ми збудуєм Храм,
Де пісню Правди вознесем вже самі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329558
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2012
автор: Д З В О Н А Р