- Мамо, мамо, а що таке віра?
Що є Бог? І чи є взагалі?
- Пам’ятаєш, зимою зігріла
Кошенята змерзлі, малі?
- Пам’ятаю, вони тоді, бідні,
Ледь не вмерли в обіймах зими.
Та до чого, скажи мені, віра?
Не тварини, а люди ж бо ми.
- Пам’ятаєш, колись у віконці
Плигав сонячний зайчик, а ти
Посміхалась гарячому сонцю
І до нього хотіла дійти?
То був Він, моя мила дитино,
Він тебе зігрівав і беріг.
Так для кожної в світі людини
Віддавав усе щастя, що міг.
Він, Творець, зазирає у душу,
Нам дає кожен день, кожну мить.
Достигають у серці, мов груші,
Ці слова: пробачати, любить.
Випробовує щастям і горем,
Та за все нам заплатить сповна.
Лиш чекай – і у пустці недолі
Спалахне Його міць осяйна.
Розумієш, дитино, у світі
Є багато доріг і стежин.
Ми для Нього усі Його діти.
Нас мільярди, а Бог лиш один.
Ну а віра, кохана, у всьому:
У тобі пророста, мов зерно.
Лиш не вір поголосу ти злому –
Не від Нього те зло нам дано.
Пам’ятай, пам’ятай це, дитино.
Не забудь, я молю, не забудь,
Що коли ти впадеш на коліна,
То Його не потрібно клянуть.
Пам’ятай, що у скрутну хвилину
Промінь сонця в твоєму вікні –
То є Бог, моя люба дитино.
Він – це Віра в тобі і в мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329516
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.04.2012
автор: Міщишина Христина