Стою в безмежжі між зірок посеред світу,
ловлю рукою зорепаду колючий вітер,
і дотик кожної - мов крик душі останній,
що покидає світ живущих на світанні...
Собі намисто з тих зірок зберу за літо.
О, скільки болю і надій у ньому скрито!
На теплі груди покладу зірки схололі -
і зродяться в мені чиїсь погаслі долі...
Чия ж душа сьогодні впала мені в долоню?
Скочусь і я колись з небес - і охолону...
Якби ж то знать, - чи загублюсь в траві росистій,
чи збереже хтось і мене в яснім намисті?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329118
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2012
автор: Антошка