Зім’яте небо, перепитий біль,
Чорнильні сльози, пересохле листя…
Навіщо ці відречення тобі?
В твоїй душі нема для мене місця…
В твоєму світі – безупинний вир,
Дурманить розум, спокушає тіло.
У нього не хотіла я, повір,
Та ти примусив. Як плоди, доспіли
Моя печаль і відчай. На вустах
Ти прочитав моє німе благання.
Утішив мій невиплаканий страх,
Облудним полонив мене коханням.
А що ж тепер? На волю відпустив,
Та лиш одне крило мені залишив.
Читаєш ненаписані листи.
У них дзвенить моя прощальна тиша…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329018
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2012
автор: Лілія Ніколаєнко