забута чаша стиглих кольорів,
забута радість бути близько-близько,
хитається землі важка колиска,
я напою тебе вином вітрів.
зелений хміль у м'яті й череді
стелю на край горіхового ложа
і тільки душу більше не триножу –
вона давно належить не мені.
вона паде в криниці золоті
до тиші голубиних зорепадів,
бо там, на дні, – моя забута радість,
одна далека на усій землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328756
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2012
автор: olya lakhotsky