РОЗЗБРОЄННЯ
цикл
I
У березень, наче у смерть, бо існують льоди, що ніколи не тануть.
Прожектори б’ють через тишу. Наші даремні тіла
холонуть в цехах і лісах кам’яних, на камінні держави,
з якої ще жодна живою не вийшла ріка.
І не те, щоби я не приткнувся тебе,
та самотність твоя роз’їдає і роки, і руки.
Бо триматись тебе – означає боліти тобі,
бо озвучити пісню твою колискову, це значить до неї дожити.
А я в цю глупу ніч і до себе самого не доживу.
Та допоки прожектори, цю пробиваючи тишу,
пробивають лікарні і пам’яті, болі холодні твої.
Хай стоп кадрове місто це — Боже безсоння
нам хоча би дозволить лишитись разом.
II
Найнебезпечніший в цім мікрорайоні Господь
важкою рукою виховує небо квітневе.
Холоне культура радянська, кіоск, дитбудинок. А крик
мій до тебе не візьме, напевно, і,
рідний культурі місцевої, голуб.
Нам звідси не вирватись, байдуже, що і місцевість жива,
на поцілунок найперший не вистачить часу і слини.
Ми тут не зростали, мов тут не зростала весна.
Великим, незнаним, нічим для нас залишається і
дитмайданчик тутешній.
III
Область, де будь-яка пора року північна,
де жодного разу ще вчасно не починалася ти.
Де тіло квітневою площею йде в незалежність.
Де, зрештою, ти в універ не поступиш.
І більше нічого нема.
У день всіх живих хай відбудеться спокій, не ступор,
хай нас не розірве майбутнє у день всіх живих.
Де я тебе вистою звідси і заберу в санаторій
без жодного моря і сонця,
там чайки склювали останнє ніщо.
Де витягнеш ти із маленької сумки блокнотик,
і випишеш все, що відбулось і те, чого, звісно нема.
І все перерветься, бо більше ніколи не треба додому,
і нас перекласти на будь-яку мову не буде кому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328584
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2012
автор: edel