Твої слова, подруженько, слова...
То не слова, то мабуть дивні птиці.
Зелений гай у розмаїтті дня
І безліч квітів... З кольором блакиті
ведуть розмову, наче гомонять.
О, там либонь, твоя колисонька небесна?
І райдуги весло і лебедина пісня.
Тюльпан вогнистий прикращає весни,
Причепурив своє зелене листя,
Мов келихи червоного вина.
Піонія невинна плаче... Багряніють
її пелюсточки розвітли, мов серця.
Так утішають кожного в подвір'ї,
Даруючи всім Божого добра,
Що навіть заросилася травинка.
Де ти знаходиш, Надю, ці слова
Бузка чарівність і п'янку черемху?
Може секрет, що там твоя душа
що ранку, мов як лебедем возреслим
Розсиплюєш по пагорбах квітки.
Може, дарунок з неба хтось прислав,
Із тих ікон, що дивляться у очі?
Невже ці весни хтось таки приспав,
І Божий Світ, що так любити хоче,
Що сонечком і веснами цвіте?
А ти все оживляєш золотим пером
І надихаєш кожному - Любові,
Як плаче сад, за зроненим листком,
Так боляче за кожного у слові,
І молишся, щоб спраглих напоїть
молитвами, в яких шукають правди,
І лине спів Архангела пречистий,
Так хочеться, туди пішком піти
Припасти до колін, де так врочисто
Тебе зустріне Божа благодать.
Ранкова чистота в написаних віршах,
Весна - октава квітів, стежечка росиста.
Здається, бачу я тебе у снах,
Де у словах розквітла квітонька містична.
В надії ми шукаємо свій шлях...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328212
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 06.04.2012
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА