Вібрація руху залізних коліс,
І я на п’ять футів є ближче до неба.
Ось поле, діброви із тіней, там ліс
Й ворони, що творять пташиний молебен.
Ще мить, ще секунду, хвилину чекай
І поїзд домчиться до неба краєчка.
Чекаєш, мов в жовтні цвітіння розмай,
Так небо тікає, така вже ось звичка..
А поїзд промчав через темряву-ніч,
Шукав він уперто ген штрики* в надхмарність:
Дививсь, заглядав і вертівсь навсібіч,
Та хмари його намочили, бездарні.
Однак, не сягнути блакиті небес
З Говерли, ні з горища у хмарочосі.
Проте, частка Неба є в кожного десь.
Шукаймо-мандруймо у гуморі, в змозі…
* штрика (діалект) – залізнична колія
03.04. 23.11. поїзд: Київ – Золочів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327722
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: Ярослав Дорожний