Апостол Петро постійно горить на роботі,
тримає ключі від раю, чекає праведні душі.
Ніколи не спить, ходить в напівдрімоті,
буває співає чи їсть там небесні груші.
Уже довгий-предовгий час не було відпустки,
вихідні, державні свята - все одно з ключами.
Болить голова, в судинах не кров, а не згустки,
якщо можуть хвороби вживатися з небесами.
І чекає нових прибулих кожну хвилину
дев'ятнадцять століть свого трудового стажу.
Прикладає до голови листок капустини,
бо біль у скронях доводить його до сказу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327431
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.04.2012
автор: Повзик Рома