І долю ламає мою і сім'ю
Той погляд-одвертя з пекельного раю.
У ніжному полум'ї тихо згораю
І плачу щасливо, і гірко сміюсь,
І знову нашестю очей потураю.
Бо манить і манить облесло обман
У сяйві принадному. Пристрастю вірю
Вродливому хтивому хижому звіру.
Можливо повинен у цьому туман,
Що чуло обліг, обнадіяв довіру?
А золото чорне тече із зіниць
В'язкою смолою і хмелить медово.
І має ця зваба нещадність бідову
Із пахіллю вуст - перезрілих суниць...
У чару в полоні я бранець надовго...
2.04.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2012
автор: Вячеслав Романовський