ГОРДІТЬСЯ ДІТИ, ГОРДІТЬСЯ ВНУКИ
Суть правдиву в негоду і стужу,
Серцем зігрівавши я скільки літ,
Ніс розквітлу людям не байдужу,
Як тую квітку щоб спасати світ.
Душа в ході втомилася чекати,
Кого би нею так радо осінить,
Хотіла руку кожному подати,
І біду по суті скору припинить.
Яка завжди від вельмож підкупу,
Хмільна свавіллям цвітінь міняє,
Загнавши правду у стан розпуки,
Суть розбещену на гріх скупляє.
Кричати б треба, та немає слів,
Мовчить душа і віра захолола,
У очах вельмож я шкідливий слід,
Бо суть на право сію доокола.
Ні блискавка, ні спалахи проміння,
Зухвале зло у просвіт не вернуть,
В рабстві підкупу,в слові оніміння,
Честь і совість до Бога не несуть.
А я несу суть правдиву у життя,
Всю розквітлу допоки силу маю,
Наче квітку від душевного чуття,
Бо неньку рідну над усе кохаю .
Гордіться діти гордіться внуки,
Що був таким як Мати нарекла,
Це вона в часи страждань і муки,
Мене з любов’ю задля вас вела.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327058
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2012
автор: davud