Так вийшло. Що вже скиглити? Мовчи.
І каятись, і плакати запізно.
Ну добре, кинула услід ключі,
Та ще й дверима грюкнула, так грізно.
Йому байдуже до твоїх образ.
Куди ти йдеш? До лікаря? Спинися.
До ранку почекаємо, гаразд?
Подумай добре, вчасно схаменися.
Поклади руку ніжно на живіт.
Легенький дотик. Чуєш? Він боїться.
Це ж у коханні був зачатий плід,
Дай змогу щастю цьому народиться.
Нехай одна, і втомлена, й сумна.
Це все мине, коли притиснеш вперше,
Коли відчуєш у душі сповна,
Ковток любові, всі образи стерши.
Ну як ти? Заспокоїлась? Поспи.
І я мов совість ляжу відпочину.
У ніченьці всі сумніви втопи
І знову полюби свою дитину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326175
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2012
автор: Любов Чернуха