Так багато хочеться сказати, перечислити, навести приклади, об*єднати. Але не вказувати героя, персонажа, особу, особистість, індивіда чи індивідуальність. Не важливо якою мовою: рідною, іноземною, ієрогліфічним письмом чи санскриптумом, аби говорити. Говорити голосно, тихо, шепотіти, співати, цитувати, монологом, діалогом, з тобою, з родиною, з усім світом, можливо, навіть в прямому ефірі. І якщо події, описані в останній, прочитаній мною книзі реальні, то я доставлю ще п*ять з плюсом на рахунок життя. Говорити – це ж так необхідно, важливо, невід*ємно, життєво, щиро. Говорити літературно, суржиком, розтягувати склади. Скільки людей – стільки й манер. І від цього не втекти. Скільки слів ми говоримо щодня? Навіщо ми їх говоримо? Для чого ми їх говоримо? Чому звертаємось до рідних, керівництва, батьків, вчителів, лікарів, професорів, соціуму?
Говорити – вісім літер та сенс нашого існування. Чи можна мовчати, чи то не говорити, стримувати себе, замикатися, зціплювати губи, прокручувати все в голові, бути німим, коли в тебе підвішений язик? Ні, не можна..не маємо права, не бачимо сенсу, не стримуємо почуттів, не вміємо покривати пережите і стримувати емоції.
Шановні, це ж так важливо, говорити. Виражати свої думки та емоції, підтримувати незнайомих людей теплим словом, вражати своїми думками, наштовхувати на вірний шлях чи обривати мрії, як стару новорічну герлянду. Говорити, означає відчувати себе вільним серед людей, не відмовляти у вираженні думок. Говорити більше, вільніше, відстоювати свою думку, боротися з несправедливістю, втоптувати непотрібний пафос, який не відчуває наше суспільство. Любити слово. Знаєте, що означає ця любов? Щире слово, що йде імпульсом по артеріях від серця, несе в собі почуття. Любити «Таким» словом, значить любити без кінця. І що б нам не говорили, як багато не обіцяли, обманюючи, ми все одно маємо казати своє – вірне, щире, незабутнє, важливе, прикуте до майбутньої історії, яка колись стане минулою, слово. Говорити – це те, що відрізняє людину від інших живих організмів. Це дар, скарб, неоціненні прикраси, золоті злитки, які втрачають своє мерехтіння на фоні мови. Адже ми любимо за те, що нам кажуть і щиро компенсують правильними діями, а не за те, що нам підло підсовують, очікуючи тваринної жадібності. Ми вміємо говорити, радіти, казати, що радіємо, виражати словом, що щасливі, складати стовпчики рядків, про емоції, писати книги про життєві події.
Нас надихає слово, тож давайте правильно його говорити та зігрівати ним, адже воно, до глибини свого звуко - буквеного складу вдячне нам, що ми поки не замінили його сіткою, як написання листів від руки.
І, можливо, в цьому тексті забагато слова «говорити», панує тавтологія та не зрозумілий сенс. Я вам не можу дати відповідь, на питання, що наштовхнуло мене так багато Вордом, знову ж таки, говорити. Але згадайте, що ви відчуваєте, коли особисто розкажете комусь про те, що вас турбуєте і отримаєте словесну відповідь? Ви відчуваєте задоволення, від душевного «Говорити».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325936
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2012
автор: Паперова Думка