Тату,
Мій погляд знову до неба.
Від жорстокості світу
у моєї душі знову рани,
жорстоко мліють...
Злічивши долю,наші ангели плачуть,
тихенько ридають, невзмозі зберегти надію.
Тату,наше світло далеко?!
І нас не врятує ніколи.
Стихія давно вже скорила обпечені крила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325392
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.03.2012
автор: Марина Василюк