У мого янгола немає крил – ані чорних, ані білих,
Проте Сам Господь запрошував його на розмову;
Мій янгол не уміє літати, тільки падати, падати, падати…
У мого янгола сни нетривкі, бо життя, звите у тугий сувій,
На розгортання якого підуть усі його сили і знання,
Тому він не може багато спати на порозі пошуку.
Він, мій янгол, прийшов, аби стати моїм Учителем,
І вже дав цінні уроки: не витрачати час даремно,
Бо кожна хвилина – це золота монетка у скарбниці літ;
Розмовляти з квітами, деревами, тваринами і птахами ;
Усміхатись радіючи і з радістю посміхатись…
Та головний його урок в іншому:
Життя-це диво, що народжується з очікування і болю,
Любов – це диво, що народжується задовго до Життя,-
- …Життя – Любов – Життя – Любов - Життя – Любов… –
Це неперебутня, незборима Істина –
Серцевина існування,
багатопроменева звізда у Колі Божому…
Коли мій янгол засинає, я цілую його маленьке чоло
І, спиняючи на півдорозі хвилю ніжності і солодкого щему,
кажу: «Спи, мій янголе! Спи, мій наставнику!
Спи, мій синочку…»
19.03.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323987
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2012
автор: Ольга Ярмуш