Охрип смичок і розгубився пензель,
В німотній тузі розлилась душа,
І тільки пам"ять свій скорботний вензель
На вечорах самотніх залиша.
Блукаю я по розсипищах літер,
Шукаю Слово, як розрив-траву,
Ловлю в долоні непокірний вітер,
Щоб сколихнути тишу грозову.
Та із дзеркал зорять терпким контрастом
Глибінь очей і мука на чолі.
Напевне, творчість - це найважче щастя
Із тих, що люди мають на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322545
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2012
автор: мирослава