дощ розрізує пам'ять намоклу та вперто живу
із прогалин суворої тиші проростає небо
за те що я є завдячую Богу й твоєму ребру...
***
...доки ти спиш спить світ і темінь намотує кола
пильнуй своє тіло як найдорогоціннішу правду
із неба манна не впаде на наші губи ніколи
я живу допоки ти обіцяєш що завтра настане завтра...
в які кольори фарбуватимеш свої вітрила
якщо ненароком земля наша стане пустелею
а може війна?.. і небо обвалиться стелею
на душі немов на відкриті долоні посиплеться глина...
чому якщо важко то відразу падеш на коліна?..
пісок надто гарячий аж тріскають п'яти
і по швам розривається погляд
коли непізнаване прийдеться пізнати
простягну руку долі
і якщо це вона
то я не посмію
тебе не прийняти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322339
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2012
автор: Poetka