як можна вірити у прапор миру,
коли "добро" - це слово, а не суть.
з очей коханців зради ллється злива,
медаль за те, що хтось убив людину.
рука в руці, а в іншій - смертна ртуть.
і ніч - не ніч. бо зорі помарніли -
як ми, осліпли. у нас є неон!
огидні зморшки, запливаєм жиром.
у нас робота. ні, ми не ліниві.
піти у парк? ха! є ж телефон.
я не про те, щоб ми не розвивались
чи до природи бігали в ліси.
та просто все не так, як треба, сталось,
перемінилось все, перемішалось
в серцях, в думках, у голові.
просити схаменутись я не буду.
хто я така? така ж, як всі, - сліпа.
але... стільки "але" повсюди.
вершина еволюції: ми - люди.
сягнули прірви до самого дна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322273
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2012
автор: стася лисиця