Біла рівнина…
до обрію біла…
Тягнеться обрій…
сніги і сніги…
Вдивляюся в обрій…
до болю вдивляюсь…
Майбутнього часу…
пливуть береги…
Здається мені…
Я ж нічого не бачу…
До болю вдивляюсь!
Одні лиш сніги!
Спокійна рівнина…
лиш вітер гуляє...
Так хочеться бачить
оті береги…
Хоч обрис прозорий!
В морозній блакиті
Майбутнього міста
майбутніх людей.
Площі… і храми…
боги і конгреси…
Релігій трибуни…
скульптури ідей…
Почути мелодії…
маршів далеких…
Майбутні промови
майбутніх вождів…
І в тім океані
людського цунамі
Які протиріччя
у смерчі вітрів…
Поглянути в очі
майбутніх дітей,
Побачити правду –
який буде світ.
Правда і Щастя,
Добро і Кохання
Крізь товщу подій,
через тисячі літ...
Повільно смеркає,
сильнішає вітер,
Темніє рівнина
і в тінях сніги…
Вдивляюся в обрій,
з'являються зорі.
Я вірю: майбутнього
то береги…
Ера новітня…
епоха велика…
Оновлене людство…
майбутні світи…
Пізнання нескінченний
шлях перед людством,
І людству по ньому
нескінченно йти.
Хоч обрис прозорий!
У зорянім світлі
Майбутнього часу
майбутніх людей,
Який буде світ
і яке буде Щастя,
Поглянуть би в очі
майбутніх дітей…
…
…
Над рівниною ніч –
і зоряне небо…
Вогні мерехтять
і біліють сніги…
Вдивляюся в обрій,
до болю вдивляюсь…
Майбутнього часу
пливуть береги…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322203
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2012
автор: Анатолій Штанько