Зірка летіла, немов гірськолижниця,
З міжгалактичного зоре-трампліна.
Знову неділею світ наш розтижниться
І помолитись стає на коліна.
Зоряний лет, як автограф, залишиться.
Пам’ять освітить колись неодмінно.
Темна безодня – лячна чорнокнижниця –
Нас помолитись вклада на коліна.
Січень снігами урешт розметелиться –
Довго ж на митниці січень тримали!
Вперше телятком зірчастим розтелиться
Біла телиця, як небо астралом.
Нива під снігом доглянута, впорана,
Зорана, марить зірковим врожаєм.
Все в цьому світі небесне і зоряне –
Просто вражає!
Люде неситий! Ти гори матерії
Мрієш у дім свій щоденно принести?
Знай, що життя – святвечірня містерія;
Час не шахрайства, омани, – а честі!
Зірка летіла, немов гірськолижниця,
З міжгалактичного зоре-трампліна.
Знову неділею світ наш розтижниться
І помолитись стає на коліна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322091
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.03.2012
автор: СавчукМикола