Чому тебе ніхто не розуміє?
Чи може ти не розумієш їх?
Чому ти жодної душі не є потрібним?
Або вони не є потрібними тобі?
Ти,наче муха, що потрапила у пастку
Вони,немов ті павуки
Ти ,мов та птиця, що летить в блакиті
Вони, вони ж мисливці ті
Вони застрелять, підіб'ють, скалічать,
Вони зруйнують твою радість у житті
А ти продовжуєш жити поряд з ними
А що ж робити? Нема куди тобі піти
Зажди,зажди, а як же твоя мати?
А батько твій? Де ділися вони?
Згадай, як було добре у сім'ї твоїй
Ну що, пригадуєш ти,як жилося колись тобі?
Чому і досі не живеш ти поряд з ними?
Повинен був піти, але чому це так?
Чому забув ти їх, і всі ті днини?
Проведені в дитинстві, вже дорослим став?
Чи може не забув? На небі тільки знають
Цю відповідь на запитання теж
Наступить день і дити виростають
І ось батьки зникають з часом все ж
Але згадай колись і повернись додому
На радість їм, я справді знаю це
Вони ще пам’ятають весь твій гомін
Який в дитинстві був для них прекрасніше за все
Тоді ж побачиш ти замучене обличчя батька,
Та й сльози матері, що капають з очей,
промовивши до них: "Пробачте , ви, мене будь-ласка"
Із соромом направишся ти до дверей
Вони спинять тебе і скажуть:"Сину,
чому ти зник із нашого життя?
Чому вернувся ти? Чому?
Невже згадав ти те буття?"
А відповідь проста – я вас люблю
Й завжди любив, і завжди буду пам’ятати
Без вас я вже не проживу
І дякую за все,кохані батько й мати
*22 лютого 2012* (оригінал - 01.11.2008)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321386
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.03.2012
автор: Сергій Кузьмін