Спішать обійняти
дерева свойого дитинства,
Хто не посадив добра,
немає кого привітати,
З першого ж разу і цвяхи
у свіжу і гарну труну…
Даруємо квіти від серця,
яке привело їх до страти…
А ніч поховала сліди –
двірник прибере усе зле.
Спішать усміхнутися,
тільки щоб не заплакати,
Спішать розмовляти,
тільки щоб не зірвалося,
Ритми серця тепер співпадають
з ритмами – якби то стратити.
І хто вже прийшов
у модних краватках –
Все одно продають і здають –
Христа – на хресті!
Кому написалося
той уже все прочитав.
Розсипався мітинг
мітингом кожний у злобі простій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321284
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2012
автор: Анатолій Штанько