Стою в задумі на своїй землі.
Прикутий розпачем, гартую спротив.
Запанували псевдопатріоти.
А хохлуї, заблудлі ув імлі,
у тьму бредуть.
Догідні земляки
у вирі погубили шаровари.
Дотанцювались.
Безкінечні чвари.
Ледь миготять примарні маяки.
Втішаються, злостиво чинять суд
несамовиті україножери.
Самоповагу – надостанню жертву –
собраття на чужий олтар несуть.
Спиніться! Досить! Не годіть пітьмі!
Розправте шиї, обминіть хворобу!
Нас на спасенну праведну дорогу
ніхто не виведе.
Йдемо самі!
Не вбереже ніхто нас від чуми,
коли свідомо всотуєм заразу.
Не вилікує нас ніхто відразу,
бо лікарі хворіші, аніж ми.
На протягах історії стою,
між вибухами приспаної правди.
В соборі душ,
де Сам Всевишній править,
країну вибудовуєм свою!
Спасенний в славній спільній боротьбі
козацького негинучого роду,
соборний український мій народе,
ніколи не зневірюся в тобі!
2001
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320462
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА