«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.
Леся Українка
А я сміюсь, регочу до упаду...
Від цього сміху розриває на шматки.
У мене скроні вже болять. Я зупинюсь і сяду,
Щоб відпочити, та повернуться думки.
Я їх жену від себе: "Геть! Тікайте!
Я думати про це не можу. Ні!
Моєї голови і серця не чіпайте,
Я й так вся зранена там глибоко в душі".
Я веселюсь. Гадаєте: щаслива.
Душа компанії, усмІшка аж до вух.
А я веселощами подавлюю ту зливу.
Гірких ридань й заломлювання рук.
А я сміюсь! Ви вірите? Сміюся!!!
Геть пожену непрохані думки.
Ви думали: я просто веселюся,
В той час, коли мене розривало на шматки.
10.12.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319109
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2012
автор: Мозаїка