Я на останньому щаблі.
За крок – життя. Але в тумані,
Допоки зорі золоті
Не розірвуть росинки ранні.
Десь там, за горами – життя,
Фата-моргана, віра, мрія.
А ззаду - просто небуття,
Безмовна пустка знов жевріє.
Жарини чорної пітьми
Обпалюють долоні й ноги.
Я б рада йти, але куди
В тумані заведе дорога7
І не зірватися в пітьму,
Не полетіти в діри світу....
Я заховаю метушню,
Палких веселощів привіти.
Десь знову, над горами – дощ,
Який колись туман розвіє.
А поки – коле ноги хвощ,
Вогонь пітьми іще жевріє.
Переді мною – твань віків,
Трясовина, колючий згусток.
Навколо – безліч голосів
З ядра Землі – системи пусток.
Лиш крок – і все, пекуча твань
Готова душу собі взяти.
Та поки відійде туман
Мені нема коли чекати.
Я поки ще не на землі,
Не в небі і не на екрані –
Я на останньому щаблі.
За крок – життя.
Але в тумані.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319072
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2012
автор: Оля14