Дорога, гартована вогненним морозом,
Піснею відлиги не раз зваблена,
Стелиться під мої підошви.
Біг…
…серце зводить…
Як же все просто, до звичайності!
Новим урочистим снігом
Відбілює свою долю зима.
Останнього дня, зі всіх можливих
Танцює віхола, березневим диханням споєна:
Зачіска неприбрана, кучері вмочені в молоко,
Шлейф підібгався, мов хвіст у лякливого пса.
Манто сповзло з похилих пліч…
Якась розгублена, стривожена,
Немов лоша стриножене,
Блукає містом недолюблена зима…
Серце зводить пісня її журлива.
Та не проситиму її ні об чім!
Йди!
Я закохана у білі мордочки
Веселих вербових кошенят.
У сині виверження пролісків,
Які таїлись десь всю зиму,
Я просто закохана!
Хай зводить серце,
Хай захлинається любов’ю
При зустрічі з небом
Замріяний погляд мій.
Весна!..
Ще трішечки,
Й торкнеться вуст моїх Весна!
29.02.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317826
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.02.2012
автор: gala.vita