На штири боки запалились небосхили.
Крайтмайра – вулиця упала на коліна.
Борець загинув. Хмари смутком вкрили
Небесний дзвін, який зорів уклінно.
Це морд був. На губах пекло зело студене...
В здогадках Час завис... Журу до себе горне.
Далеко,вдома, пишночолі клени
Спалила осінь золотава в чорне.
В цей день, розіпнутий на сонячних раменах
Шуліки Харіса – червонокрилі зайди
Потраву мали з вуст німих черлених
З надією, що правди вже не знайдуть.
Еляборати ворога – цинічно ниці.
Всі праведні слова уже давно розлиті.
Невбитий дух чолом у блискавицях
Торкав престол небесної блакиті.
Це містерійна смерть. Наш Провідник в прощанні...
Своєю правдою емпат воскреслий знову,
Він вічністю в пристанищі останнім
Не зрадив рідну землю, рідну мову.
Ви, жовчні яструби, сп’янілі від розбою.
Що вже осліпли вам від подиву очиці?
Давно в повітрі пахне вже грозьбою.
Живим вогнем палає серце з криці!
Злато-вогненні знаки в синьо-жовтім стязі
Із вірою в прийдешні славні покоління.
Кладем на груди руку ми в присязі
Тобі – на вірність, наша Україно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317667
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2012
автор: Синьогора