В повільнім іскристім тумані
Самотня сомнамбула чує
Всі співи крилатих сирен
По стежці імлистій крокує
Сиренам назустріч по місячній нитці і вдень
Солоними стежками моря
Вічна сомнамбула блудить
Де дві розділені долі
Тільки світанок розсудить
Для неї казковий загублений ключик до волі
Густою мутною росою
Незряча сомнамбула плаче
Між тінями темних дерев
Жваво й без совісті скаче
Оманливий промінь де в лісі розноситься рев
Сомнамбули змерзлії ноги
Ступають незмінно на світло
Чекають наступного сну
Щоб нових ілюзій розквітло
Стотисячні гори планет, що стеклися в одну
Великі й примарні горгульї
Стоять на основах санс́ари
Сомнамбулу гнуть в ланцюги
В місцях закінчення пари
Терпкого туману розчинені в ньому боги
Густим та колючим камінням
Сомнамбула рухає далі
Із сотнями інших сновид
Не чувши скреготу сталі
По різних дорогах шукаючи шляху на світ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317190
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.02.2012
автор: M.E.(nachtigall)