Сімдесят літ під перегаром і блювотою,
Я лежу, затоптаний піхотою.
Сонце світить променями вдаль,
А я лежу, мене топче шваль.
Сімдесят літ під вогнем ураганним,
Мене розірвали на мілкі шматки,
Але я вижив, я прийшов до мами,
І замість шкіри на мені латки.
Сімдесят літ я спав бездиханно,
Пив віск із проклятих свічок,
Я мріяв, що все буде бездоганно,
Але до моєї крові провели ток.
Але сталось диво, я став самостійним,
І ось уже як двадцять літ,
Мене продають, б'ють молотом відбійним,
А я шукаю собі новий світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317146
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2012
автор: Коваль Богдан