Пронизую мовчанням сонну тишу,
П'ю аж до дна від гіркоти утрати
вже переповнену журбою чашу,
а обітцяла залпом не ковтати.
І часом,повертаючись в минуле,
прокручую із пам'яті моменти,
За серце серед літа зледеніле
в думках Тобі ще зводжу монументи.
Буває й воля іноді зрадлива...
І сила заміняється на слабкість.
Колись я й на хвилину не збагнула б,
що стане незамінна твоя близькість.
Лиш сумніви,буває, ще тривожать,
Роки вже не полегшують стежину,
Щоразу,обітцяючи в останнє-
я знов у мріях в серце твоє лину...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316365
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2012
автор: Solomia