Стою на гранях щастя і недолі,
Вдивляюсь в морок, загубивши шлях,
А вже за мною котиться поволі
Червоний віз по трупах, по кістках.
А з нього сиплють вороги і кати,
І хвиля смерті накрива мій край.
Хапайте, хлопці, шаблі і гранати.
Вперед, в ліси. Народ свій захищай.
Та все міцніше стягують червоні
Ланцюг террору на моїх руках -
І сотні зломлених пускають в свої скроні
Важкий свинець. Зневіра, осуд, страх.
Але на прапорі написано багряно,
Що України воля, або смерть.
І пошматовані штиками і вогнями,
Ми знов кидаємось в криваву круговерть.
А Україна, мати незборима,
Кричить від жаху, звірства нелюдей.
А ми зникаємо так тихо і незримо,
Та залишаєм волю для дітей.
Я - Чорний Ворон, птаха і людина.
Я - символ слави, волі, боротьби.
Мене згадають однієї днини
Серед майбутньої сваволі молотьби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316316
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.02.2012
автор: Міщишина Христина