Можливо варто полетіти
В нові небачені світи
І не для того, щоб згоріти,
А щоб сіяти і цвісти……
Я так боюся просто жити,
Любити інших і себе,
Бо щастя в тому, щоб радіти
І сонцю, й снігу, і дощу
А я не вмію, не навчили,
Все вчили, вчили і навчили,
Як треба людям догождать,
Як треба правдоньку казать,
І треба вічно нам страждать
У цьому світі –
Щоб радіти,
В раю чи в пеклі… Любі діти!
Мовчіть,
Кажіть,
Сьогодні - спать!
І скрізь лякають, скрізь штовхають,
Мовчи сиди, бо там стріляють,
Там вбивають, а там живцем когось ховають
І я боюся, я боюся,
Іду й позад усе дивлюся,
Й від тіні власної жахнуся…
Чи там бодай кого нема.
Нам кажуть глянь, на інших, бачиш..
Як їм всім важко, гірше як,
Тому радій, що ти вже маєш
Й тихенько в нього все благай
Душі рятунку й пам’ятай
Дідів своїх, славетних предків,
Що бувши впряжені в ярмо
Зорали кров’ю Україну,
Для тебе сіючи добро.
Воно зійшло і породило
Багато всякого добра
Та тільки душу окропило
На всі майбутнії віка!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315636
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: Слатко Лала