Міський базар.
Іду собі, дивлюсь.
Все в мене є, порожні лиш – кишені.
А ціни й справді вже таки скажені.
А люди...
Пожартую. Пожурюсь.
Хлібину житню все-таки куплю.
Нехай потішиться бабуня-мати,
щось давнє, тепле зможе пригадати.
Здоров’я їй і пам’яті молю.
Найбільше на базарі – продавців.
Дано їм право вільно виживати.
Позмінно вже не підуть працювати,
а торгуватимуть в бедламі цім.
Товару – море. Топлять покупців.
Нечасто – черги, то ж торгівці – чемні.
Хто й досі – з-під поли –
"навар" нікчемний.
В оптовиків – і журавель в руці.
Хтось на-гора ковбаси видає.
Хтось – продає, аби купити "Ниву".
Я – вже ашнадцяту верстаю книгу,
та клятий спонсор грошей не дає.
З доби своєї втомлено бреду,
вітаюсь, дискутую, бадьорюся.
Хоч ні про що балакать не боюся,
та теревені марно не веду.
Торгівці в металевих ящиках
дружненько п’ють горілочку чи каву.
Гигикають-гуторять нецікаво:
– Привіт.
– Я теж – з привітом!
– Ач, яка!
Над вухом – лясь:
– Ковбаска! Ковбаса!
Недорого! Свіжайша ковбасьонка!
У мене оптом забира Гребйонка...
–Тоді б ти тут із нею не гасав.
– Ей! Може, в мене купиш ковбаси?
– О! Врешті стрілись! – подаю правицю.
Він стрепенувся, ледь не дав по пиці.
– А мо’, – кажу, – за книжечки даси?
– Оце ше коник! Хто ти? Відчепись.
– На вигоні з тобою разом паслись.
Із одного кутка, ще й однокласник.
– Ти шо, книжки складаєш?
– На, дивись.
Ти що забув, як спали вчотирьох
на черені чи впоперек постелі?
У небо глянув, наче вперся в стелю.
– Е, ковбаса дорожча.
Й відвернувсь.
Згадалося й болить:
колись батьки
ділили нам на всіх
шматочок хліба...
Стоїть "зємєля" і очима кліпа.
– А, ти – пісатєль.
Упізнав-таки.
І не спитав:
"А, може, й так даси?"
Бо глибше в небо зроду не дивився.
Я – тисячі роздав.
Він би – вдавився.
Й живе без книг.
Як я – без ковбаси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315509
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА