Р1. САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ.
/Акро/
Село в сорочечці вишневій
Аж ген. І де-де голим зблисне.
Далеке – близьке, близьке – дивне:
Он та хатина? В ній – хто виріс?
Куди і де запропастився?..
Вростає в землю хата Христі.
И.
Шалений вік – хода шалена;
Нікого більше не впізнати.
Еге ж, він чий, отой цибатий?
Він – ні, не каже: «Дядьку, здрастє!»
И.
Йму…його…ймовірно… йолоп! –
Коли домігся запропасти?!.
Он біля хати?.. Марусина?! –
Лиця нема, одна скорбота.
- Охрім? .. - Подався на роботу!
Хто б знав, аж ген, аж за границю.
- А що, затісна Україна?
- Там!.. – сльози. – Тут…щоб на дурницю!...
И.
Р2. ХРУЩІ НАД ВИШНЯМИ ГУДУТЬ.
/Акро/
- Хоробрий твій Охрім, одначе!
(Раби, вони…вони тікають!)
Уже ж там Рай підстерігає?
Щипай сідницю, Марусино!
І ти – Охріма відпустила?
- Наплачусь!.. Ой, як там загине!..
Аж там… І знову дім без мужа.
Допіру був!.. Не дім – фортеця!
Відбудував!.. І зліг. Здається,
И
Шукати дідька вже прийдеться.
- На який ляд той дім? – сльозує. –
Якиме?!. Як не піднімешся?!
Маленькі ж дітки, ще маленькі!
И.
Гармидер в хаті і обійсті.
Учора старшого – до війська!..
Де вже біда, там біди ждуть:
У той Ірак би… Знову бийся!..
Темніє. Ніч. Хрущі гудуть.
Ь.
Р3. ПЛУГАТАРІ З ПЛУГАМИ ЙДУТЬ.
/Акро/
Первісний світе, смійся долі!
Лиха година – колотнеча.
У Раді б’ються: воля волі!..
Ганьба і сором за ті речі.
Аякже, б’ються, і не кволі.
Ті – за! Ці – за!.. За Україну –
А за яку, самі не знають.
«Руйнуй фундаменти до згину!»
І «Проти! Проти!» – всі волають;
Зів’ється стяг – і знову скинуть.
Поля, між тим, не бур’янами –
(Леміш чикрижить їх!) – чарують.
У полі ще козак з піснями
Ганьби не має – знай, працює
Аж до упаду, до нестями.
Молись на нього, Україно!
И.
Йому до пояса вклоняйся.
Дав Бог тобі такого сина! –
Умре, упреться – не подасться.
Ти будеш вільна і єдина!
Ь.
Р4. СПІВАЮТЬ ІДУЧИ ДІВЧАТА
/Акро/
Спішить сховатися соромний –
Проміж левад зигзагував.
Іще й на чверть ріжок неповний
В хмаринку місяць не втикав,
А він в левадах, невгамовний,
Югою вкрився. І запав.
То ж він сьогодні буде слухать!
Ь.
Іще й розгледів би, та тьма
Дарує з радістю і смуток
Укритим хлопцям жартома –
Чудний несмілому прибуток
И
Дає володарка сповна…
І чом виспівують ті кралі?
Вже як бентежить хлопця спів!
Чи довго критися надалі?
А це й пройшли, лякать не смів…
Три спроби мав, всі три – невдалі.
А місяць, глядячи, заскнів.
Р5. А МАТЕРІ ВЕЧЕРЯТЬ ЖДУТЬ
/Акро/
А вже потому біля греблі,
Між сонних верб, біля ставка
Агукнув сич. Чи не до смерті
Тремтить полохана мишва –
Еге ж, дівчата ляком терті –
Регочуть. Дзуськи драпака!
І вже спинились: бачать хлопців,
Вже, як русалки, гомонять.
Еге ж, раюють на колоді.
Чи парубки колись ті сплять?
Еге ж! На плузі, на боронці –
Розправлять вуса і «хроплять».
Як і дівки на сапах – днями
Торують соняхів рядки.
Ь.
Жаліють бідних діток мами:
«Давно б вже спали залюбки!
Уярмляться – ячать ночами!..»
…Такі й самі колись були.
Ь.
Р6. СІМ’Я ВЕЧЕРЯ КОЛО ХАТИ
/Акро/
Сховалось сонце стомлене за гаєм.
Імла та сутінки левади огортають.
Мигають зорі. Більше їх і більше –
Яскрять німі сильніше і сильніше.
Владарювати ніч ходу розпочинає:
«Е, ні, не супереч, приборкаю розмаєм!» –
Чаклунка ніч чарівну тре підкову.
Ефір заводить пісню колискову.
Родина вся зібралась коло дому.
Яєчня вже шкварчить, жене оскому.
Коло найменшого, а той, ой, вереда! –
Обидві жінки – мати і стара –
Люляють: «Гулі-гулі-гулі!» –
Обкладу заськають узваром на цибулі:
«Хай обмине хлоп’ятко та біда!» –
Аж дід не стерпів: «Їстоньки пора!» –
Та й осінив хрестом, що Бог їм посилає.
И.
Р7. ВЕЧІРНЯ ЗІРОНЬКА ВСТАЄ
/Акро/
Всевишній, о, вічний, величний!
Едем ти створив на землі.
Чим ми провинились? Чим грішні?
І чом нам блукати в імлі?
Роздроблені, чом такі різні
На ріднім слов’янському тлі?
Які ми? Себе не збагнемо –
За морем шукаємо рай.
І долю навіщо клянемо –
Розрай, а ще й розуму дай,
О, вічний величний Всевишній!
Невже цей куточок землі
Ь
Колись не проснеться безгрішним,
А ще й не втопатиме в млі?
Всевишній, рятуй Україну!
(Садок цей вишневий спаси!) –
Таку, що навіки любима.
А ще й закарбуй на віки:
Єдина, і вільна, і сильна!
Р8. ДОЧКА ВЕЧЕРЯТЬ ПОДАЄ
/Акро/
Дивись, дивуйся – донечки дорослі.
Одна в одну красуні! Ще й які!
Чолом ясні, стрункі і рослі.
Коса до пояса. Заждалися сватів.
А вже найменша – лялечка із крему.
Вже і вона… Чкурнула за границю!
Еге ж – вона прикраса для гарему,
Частує шейха, корчить робітницю.
Еге ж, сама чкурнула на зарібки.
Роксана-роска, Роксолана!
Які іще потрібні свідки?
Тікають. Добровільно. У полон до хана!
Ь.
Пани убогі! Сором! Сором! Сором!
Одначе: «Гей!» – це ж гейкає козацтво.
Дунайське? Чорноморське? Запорізьке?..
А тут з дочкою, краю мій, дивацтво…
Єдиний Боже, милуй українку!
Р9. А МАТИ ХОЧЕ НАУЧАТИ…
/Акро/
А ми вже не такі, як надцять років тому.
Ми вільні і єдині. Тільки – в чому?
А ми шукаєм винних за тридцяті,
Такі вже праведні, такі вже ми завзяті.
И.
Хто винен? – Ми! Бо дикуваті!
Охрім чого подався за границю?
Чому Роксана втіяла дурницю?
Еге ж! Ми мовчимо. У рот води набрали.
Нема для них на Україні сала!
А ти все гоноришся, чванишся, гордуєш.
Уже чиїм ти хлібом нас годуєш?
Чиїми «хендами» нам плечі покриваєш?
Ах, матінко моя, не знаєш, ти не знаєш!
Ти йдеш - куди? – й уваги не звертаєш.
И.
Р10. ТАК СОЛОВЕЙКО НЕ ДАЄ
/Акро/
Туман, імла окутала дороги.
Але ще чути, як скриплять вози,
Косу мантачить як косар убогий,
Сусід як промовляє до кози:
«Одна ти в мене радість зосталася,
Ланів аж ген нарізали мені.
Оджив я вік – нащо вони здалися?
Вже босим не пройдуся по стерні.
Електрика яка в ціні важезна!
Йой-йой! Вже нічим більше,не сплачу.
Коли то я в’язався перевеслом?
О, Боже! Не тобі палю свічу.
Не ніч – імла, імла така взялася,
Еге ж, такої чорт навів!..
Допіру українець не здавався…»
Аж соловей почав лихий заспів:
«Єдина ти у мене зосталася…»
Р11. ПОКЛАЛА МАТИ КОЛО ХАТИ
/Акро/
«Паненятка мої дрібні,
Очки трете, бідні. Рідні!
Киш! Гай, спати! Гай, маленькі!
Лестить очки сон миленький.
А це хто так позіхає,
Люлі-люлечки бажає?
Аж найменшенький, мій любий,
Мій коханий, мій голубий,
Аж моє то пташенятко!
Тихо, тихо! Спати, спати!» -
И.
Колискову заспівала:
«Ось вас ніченька й здолала».
Ледве-ледве спати вклала,
Очманіла – зась спочину:
Хліб печи, латай штанину,
А ще й мужа вколисати
Треба хвильку якусь мати.
И.
Р12. …МАЛЕНЬКИХ ДІТОЧОК СВОЇХ
/Акро/
Малі біди ці й нікчемні.
Аж малі, хоч і яремні.
Лиха доля не спіткала б,
Екзекутором не стала б:
Навинулась на Якима –
Ь
Крекче. Встать йому не сила.
И
Хрест святий, нема зарібку!
Діткам помочі б крихітку
І Якимові – а звідки?
То вже сміх гучить держави,
Обіцяє - «Будем!» - жвава.
Чешуть-брешуть демократи.
«Ой, спиніться вже брехати.
Коли буду – буду знати.
Слід забути оте «БУДЕМ»,
Вже пора творити любе… -
Одинцем метикувала, -
Їй же богу!» - й задрімала.
Хто її вночі почує?
Р13. САМА ЗАСНУЛА КОЛО ЇХ
/Акро/
Сичасті б’ються депутати.
А вже ж – зуміли їх обрати.
Ми мудрих маєм? Мали мати!
А нас нема? – теж наша справа,
Залізною була б держава,
А їй – залізного гаранта!
«Соціалістів» зліва, справа
Навали йдуть – на банду банда –
Урвати шмат ще Батьківщини.
Лиха пора – з руїн в руїни –
Аж десь їм благо України…
Коли купляли «курку Буша»?
Охрім, Яким, Роксана…душить! –
Лиха пора! – таке предрання.
Ось-ось і сонце буде сходить.
Їжакуватий сон проходить.
Хлань послабляє домагання.
Р14. ЗАТИХЛО ВСЕ, ТІЛЬКО ДІВЧАТА…
/Акро/
Злякалась, сіпнулась, проснулась.
Аж піт холодний вкрив чоло –
«Триклятий сон був!» - відмахнулась:
И.
«Хвалити Бога!» - відлягло.
Лобасті дітки сплять тихенько.
Очам не віриться – ростуть!
Вродилися в Якима – неня.
Сердегам сняться сни, мабуть,
Еге ж, не ті, що сняться неньці,
Талановитій безталанній.
І стало радісно на серці:
Лицарюватимуть в коханні.
Ь.
Колись і їх призвуть до війська.
Он старший – умиротворяє,
Дитина ще, а досвід має…
Ірак!.. Хай вже б була невістка!
Все б поміч в домі та була…
Чигає ніч. Дівчат звела,
Аж ген, де спів – за край села.
Такі вже кралі невсипущі!..
А сон долає : дужчий, дужчий…
Р15. ТА СОЛОВЕЙКО НЕ ЗАТИХ
/Акро/
Талановита безталанна!..
А соловей все тьох-тьох-тьох! –
Свої рулади бездоганні
Одній співає між гілок,
Либонь кохатися вмовляє:
«Одна ти в мене! – присягає, –
Вишневий сад для нас обох…»
«Еге ж, і дім нам, і обійстя,
Його нам раєм стелить Бог…» –
Клонила голову. Не спиться.
Он вже й Яким!.. На ноги встав?!
Нівроку! Матінко! Не спиться!
Еге ж! Чекан у руки взяв!..
Зійшла! Зійшла твоя зірниця!..
Аж ген і сонце вже встає…
Танцюй, красуне білолиця!..
И.
Хай щастя Бог тобі дає,
МОЯ ВИШНЕВА УКРАЇНА!
2004р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314305
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2012
автор: Михайло Нізовцов