Ніч обняла мене жоною,
Надійно вкрила пеленою,
Та не приспала. Навпаки,
Щось шепотіла про роки,
Про всі гріхи мої, заслуги...
А потім піснею за лугом
Кудись вела мене, вела.
І на околиці села
Мене в чоло поцілувала
(Ну, зовсім, як дружина, Алла),
Щоки торкнулася... Затим
Один туман був, може, дим,
І ранок росяний, і стежка
У дивоцвіті, мов мережка.
І син назустріч, і онук
До мене радо йшли із лук!
...І щасливіших в ці миті
Ще не було на білім світі.
12.02.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313907
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.02.2012
автор: Вячеслав Романовський