Я забуду те, що майже відібрали,
Я покину те, чим тепер живу…
Наші всі розмови з кволими словами,
Ти – проб’єшся далі, а я – в багні пливу…
Я живу і плачу, хочеться десь дітись,
Як дивлюсь на тебе, що його робить?
Хочеться в куточку сісти, похилитись,
Посміятись з горя, та не буду пить…
Переб’ю бажання, звикле програвати,
Перебрати думки у собі хотів,
Я не вмію справді воістину кохати,
День за днем минає, з почуттів злетів…
Перекинув тяжість на чужії плечі,
По житті напевно звик таке робить,
Дивно споглядати принципи малечі,
В них немає правди, правду краще вбить.
Хто тобі не бреше? Хто є свята Йопа?
В кого канонічно-теосні думки?
В слід лише почую: «бий чмиря-холопа!»
На потяг у минуле не дадуть квитки,
Щоб все поміняти, замінити образ,
Бо їм подавайте п’яних і тупих,
Те що убиває, далі повело нас,
Хочеш вогонь в душу із думок простих?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313873
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.02.2012
автор: Марк Тулій