Ти запитаєш мене, що, взагалі відбувається?
чому я днями сиджу вдома і відкриваю зимою вікна,
балконні двері і створюю протяги.
чому не вдягаюсь тепліше, коли мерзнуть руки і п*ю холодний чай.
я відповім, що, так, мабуть треба. І я щаслива, і ангіна мене не бере.
мама спитає, чи все в мене добре, й чому я не сплю уночі.
а я відповім, що,знаєш мам, у мене все прекрасно.
Я часом вигадую собі дурні проблеми і одразу забуваю.
А в когось рак, комусь не вистачає сотень тисяч євро,
крові та хорошого лікаря.
а в мене? а в мене лиш відкриті вікна в мінус 16.
і це неважливо.
моє життя прекрасне. Щодня я бачу посмішки людей,
маленьких діточок, і як тато катає донечку на санчатах.
а ти знову вибачишся і скажеш, шо погана мама.
я знову обніму тебе і скажу, що життя прекрасне.
у мене все добре і я думаю про майбутнє.
одразу поставлю галочку в пункті думаю і намагатимуся перевести на дії.
ти спитаєш, чим же воно прекрасне, що я бачу у майбутньому?
я розпливуся посмішкою, прижмурю очі і скажу усе, що думаю.
чим життя прекрасне? Тим, що воно є.
цього не треба розуміть, воно дане, щоб відчувать.
я згадаю, що ти перебила, і скажу:» Я щаслива»
бо бачу і чую, говорю, жестикулюю, розумію, вчусь, когось навчаю,
про майбутнє думаю, а там….не знаю.
знаю лиш, що у дитячому будинку, де в дітей нема того, що маю я,
бачила я інше, щасливіше, яскравіше й щирішеє життя.
я так не вмію жити, як вони.
і може цим нещасна, але ціную, те, що є в мені.
ти запитаєш, , про що я найчастіше думаю тепер.
про те, мамусь, що добре все.
і рідні всі мої живі.
ти знову скажеш, що думки в мені трагічні, якісь сумні і навіть не по віку.
я знову посміхнуся і подивлюсь крізь тебе. Я ж знаю, як все буде в майбутті.
тому, мамуля, знай, що я живу для тебе,
для себе і для нашої землі.
Сестричка запитає, а що ж таке життя?
а я не знатиму, як їй те пояснить.
мабуть, скажу, що це просте буття, яке нам всім потрібно розуміть.
буття, маленька, це не так вже й важко.
я спробую простіше розказати.
ти дихаєш, вживаєш їжу, чуєш, розмовляєш, відчуваєш..
ось це життя. Ти це повинна зрозуміть.
мене ще щось питатимуть. Я буду говорить.
згадаю Вову, Дашу..
і Колю…в нього СНІД.
і він живе щасливо….
мене ще щось питатимуть, а я буду мовчать.
собі відповідатиму, що ж є таке життя?
над цим не треба думати, це треба відчувать.
життя, це ніби пісенька, що грає на віках.
моя почалась ще у 20 столітті.
у літній день, пахмурний ранок.
тоді була гроза.
а кінчиться, як хтось вище накаже,
що час мотив мінять.
і головне..пробути піснею. Не просто фоном грать.
тоді, мабуть, все-таки зрозумієш.
чому усі питають про життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313447
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2012
автор: Паперова Думка