"Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава,
І воля святая!"
Тарас ШЕВЧЕНКО
народ – це Тіло.
а його Провідники́,
прийдешнього
Провісники пророчі,
Провидці, Світочі –
то - Очі…
щоб Тіло
не зблукало
в темінь ночі,
не розгубилося
у безвісті пітьми –
як оце зараз
ми…
блукаєм сліпотою
поміж дня,
як безпорадні
в стра́ху
поторочі.
сліпці окаті…
кого шукаємо?
чого ми хочем?
вогню?
меча? –
погонича?
чи ката?
палітра вибору –
строката…
підступна
втрата…
занадто довге
панування ночі:
допоки Сонце ізійде –
роса нам
без останку виїсть Очі
(потрійно плюнемо –
хай пропадуть
слова ці
на́пріч
непророчі!)
… надто заба́рна
переддо́світня пора!
а ми усе віщуємо,
як сови,
і закликаєм –
заклинаєм! знову
на лихо власне
безголове:
«Подай нам ліде-ра!»
чужого,
хоч би якого,
аби лиш вів…
аби лиш – віз,
аби лиш підтюпцем
за возом бігти…
аби лиш мозки
власні не товкти –
самим! не думати,
куди НАМ треба йти!
«…прийдіть –
і володійте нами!»
довічний знак, тавро,
рубець палаючий
ганьби і страму…
почули!
не загаялись –
прийшли і володіють:
як зажадають
і як уміють.
зійшла
червоною калюжею зоря!
не нарікайте ж бо,
осліпленці, на пута –
спокута!
а на додачу –
зажерливість поводиря!
козла відпущення –
та не гріхів чужих!
а того цапа,
що послідовників своїх
на бойню водить:
сам через пройму
в огорожі переходить,
а однокрі́вці –
бездумні кози,
барани і вівці –
стоять отарою
спосеред рі́зниці –
безглуздо топчуться –
де ж «лідер»?
але
нема очільника…
і отвір зник:
дотепник
і кепкун –
старий різни́к.
цап-провокатор…
таких багато
немає
в стороні своїй
пророка?
то йдіть за лідером
чужим!
сліпим – морока.
питаємо:
а де ж Поети наші?
де наші непохитні вої,
духовники,
де наші генії, герої,
срібноголосі
наші співуни́ –
де ж бо вони?
а там…
…аби на ноги
зіп`ялось котре –
в Москву,
в Москву!
там більші гроші,
і там
поводирі «хороші»…
нашого цвіту
уже
по всіх світах:
по наймах,
попід тинню…
ми – діти
Батька-Журавля:
і не випа́дком,
мабу́ть,
наш татко –
сезонно-перелітний птах…
Москва себе вже показала:
ми
у холодних
і слизьки́х її руках
раюємо століття-ми.
так любить нас Москва
«і без закону»,
як змії водяні
провидця давньогрецького
Лаокоо́на –
в гурті з синами…
так обіймає,
що спасу жодного
немає.
…інші стару
розбещену Європу
(як і раніш…)
лизнути пнуться
в цилюлітну …
ту, що римується…
нас там чекають?
готують обій-ми ?
старця́ми!
для них єдино лиш
цікаві ми.
вже так ота
цивілізація
й культура золота,
майже свята,
вже так од байдиків
розпухла й розжиріла,
так знахабніла,
що й не приховує
у чім її мета:
для них
не люди ми –
лишень дешевая!
робоча сила…
такі нам випали
в зага́лі
європейському
права –
читай:
худоба тяглова…
«брати́»
по території і в дусі!
якраз…
та сама Христя,
щойно без намиста,
той самий вовк,
щолиш в овечому
кожусі…
Гей, пе́нтюхи!
того́ хотіли?
поки співали, сі́яли
й себе плодили,
нас хитрощами
навіч осліпили,
позаганяли,
як худобу, в я́рма –
пручатись дарма?
Труд
став повинністю
без смислу і плода –
робота рабська
в замін кори́сного
і творчого Труда!
омана і мана́.
нам Бог поможе,
прокиньтесь же зо сна!
ми – діти Божі,
а не сліпе
м"язо-кісткове тіло,
дешева сила
і сировина!
на наші мозолі дешевизна́ –
цинізму
європейського вина́,
захла́нні
і хазяї заокеа́нні,
та й самозванець «старший брат» -
ординець-кат,
що тут, під самим боком,
у шкуролу́пстві
не відстане й кроком…
так само
домоткана
«еліта» наша
самозванна:
здирають
по сім шкур з братів,
збиткуються
з сиріт і вдів
і тими ж
загребущими руками
церкви будують
і возводять храми!
розбещена
мораль поводиря...
на Небо
не візьмуть за хабара.
ми – наче ті троянці
перед сами́м
падінням Трої:
плекаєм лідерів,
оспівуєм героїв.
… ще й жеребець
під мурами
доща́ний –
приваблива
небачена споруда!
і раб ахейський,
вбогий і поганий,
так солодко
нашіптує
про чудо…
- Не слухайте Сино́на,
городяни!
в його вустах
засіялась брехня:
загибель ваша
і загибель Трої
у череві ахейського коня!
се одоробало
закиньте в море,
бо буде лихо,
буде в Трої горе…
та не почули городяни
мудреця,
жерця
із храму Аполлона,
СВОГО провидця,
духовного отця Лаокоона,
прокралась їм
в довірливі серця
брехня
раба підступного Синона…
отак
незрячий палець
вибрав зряче око!
і смішно, й глупо,
і класично,
і жорстоко…
ніхто не рятував Лаокоона,
богами даного
духовного вітця,
упившись
побрехеньками Синона,
задурені троянці
затіяли пісні і танці
і потягли за мури
жеребця…
так осліпив їх раб
царя з Ітаки:
хто слухає рабів ,
то замість голови́
на в`язах має
дулю з маком.
…от ми прокинемось –
а дальше що робити?
рубати, бити?
обух сталити,
гартувати зброю?
народну волю
у кривлі купати…
до Волі –
через братовбивство
й втрати
іти?
я заперечу
однозначно –
ні!
бо перемога –
то не віко на труні…
не кров –
на знамені́.
таке уже не раз було,
та до добра
не привело,
бо Воля –
не буйний вітер
в Дикім Полі.
свобода – Дух!
свобода – Бог,
незламна Сила,
Світло!
у кожного всере́ди-ні,
як голос,
прихований
до Часу
у струні…
зведем у точку
довгу сю
балаканину:
світай, Людино!
розви́днюйся
ізсереди́ни:
бо МИ - не стільки те,
що ми їмо,
а те -
що думає-мо,
віри-мо...
…чи вдасться
поневолити Дніпро,
як буде вільною
сама в собі
кожна окрема
хвилька і краплина?
…і свідчить нам
нескорений Славута
про пору часу
незабуту,
коли домашні Мудреці,
наші духовні пра-Отці,
ві́дали правду Всесвіту –
просту,
для всіх живих
і упокоєних – єдину,
вели до світла
і плекали, як перлину,
кожну людину!
ввесь рід – Родину!
Нарід,
й благословенну Богом
Україну…
прозріємо!
розклепим ясні Очі!
перед Світанком –
безпорадна темінь
ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313294
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.02.2012
автор: Валя Савелюк