Вже пахне грунтом полотно
Незайманою білизною,
Палітра, фарба, колунок ...
Вже просяться, вже під рукою.
Мине досвітня тишина
І перший дотик полотна
Розі́рве тишу і кантата
Спершу нерівна, десь картата,
За шаром шар, нота по ноті
Невпевнена, та вже в польоті.
Фарби мазок кладе рука
І зупиняється ріка,
Час вже не владний тут над ними,
Коли торкається душею
Мольберта, пензля, полотна,
Коли єство його із дна
Черпає творчості наснагу,
Тамує так приємну спрагу
І піднімає в небеса,
Де є незвідана краса …
І в муках, часто в творчих муках
Народжує своє дитя,
Оберігає, захищає,
Так віддає без вороття.
Воно іде собі по світу
Милує незнайомцям зір,
Йому лишається на згадку
Лиш спомин про дитя, свій твір.
Нехай живе своїм життям,
Творчо ж натрудженим рукам
Мольберт, палітра, полотно...
І в світ відчинене вікно!
23.06.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2012
автор: Олекса Терен