Осінь дотліває у сухім бур’яні,
Падолистом вічно-зоряних вуглин.
І від дим-туману рум’яніють п’яні,
Голокосі діви – кущики калин.
Попіл в небо сизе, вітерець губатий
Повівом здіймає, в кронах ревучі.
Пише у підхмар’ї ясен кострубатий
Полотно останнє «Змучені ключі».
Їх журба крупою порохнить дорогу.
У ярах ініє променад зими,
Що втаїть осіннє згарище тривоги,
Розіславши цноти білі килими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312892
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.02.2012
автор: Осіріс