Тоді було так... Вони бігали навколо мене у своїх білих халатах, здіймаючи вітер. Той вітер підіймав з підлоги, меблів та інших предметів дрібний пил (трохи білий від порошків і таблеток), який засипав мені очі - від того текли сльози.
Вони показували мені свої білі зуби, вимовляючи невтішні слова. Це, власне, були мої діагнози. Але страшно не було, я подумки намалювала навколо себе коло, за його межі нікого не впускала.
Таким чином залишилася наодинці із собою і мій внутрішній співрозмовник посміхнувся і голосно вигукнув: "Цукерки або смерть!" Я відповіла: "Забирай їх усі! Забирай усі цукерки! Вони мені більше не потрібні".
Про жодну з них не шкодувала, адже мені залишили життя. Життя - це головне, а цукерок назбираю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311171
Рубрика: Нарис
дата надходження 03.02.2012
автор: Lina Na Vino