На землю впала тінь
Промоклих кров’ю хмар.
І вкотре вже „Амінь”—
Шепоче десь дзвонар.
А кров пече й тече
По зніжених руках.
Від себе не втечеш —
Крик совісті в думках.
На землю впала тінь
Жертовного костра.
А ми... Усім нам лінь
Перебороти страх.
Нам краще промовчать,
Щоб не образивсь Буш.
Байдуже, що ячать
Намарне сотні душ.
На землю впала тінь
Згорьованих дітей,
Мов тисячу камінь
Приклали до грудей.
Мов тисячу примар
Спивають з серця кров,
Тож молиться дзвонар:
„Спаси Біг!”—знов і знов.
А землю вкрила кров
І сльози замість рік,
Їм — не знайти любов.
Нам не спастись повік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311161
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2012
автор: Олена Іськова-Миклащук