Десь мерзне в свідомості, в серці щемить:
"Моя Україна" - заморена фраза.
Немов охопила раптово, за мить
Мою Україну хвороба-зараза.
І плаче, немов, у колисці дитя
Від цеї хвороби моя Україна.
Втрачає надію і волю життя...
Втрачає останнє, втрачає єдине...
А десь за ставками і поле, і гай,
У зелені цвіт... Це вже не України.
Закони манкуртів підвели під край
Землі української вірного сина.
Жебрак він і злидар бо мовчки, як віл
Свою Україну віддав яничарам.
І мертві зіниці знекровлених сіл
Лякають круків... Україна - примара.
Вже часу немає... Лише тільки мить,
Щоб волю з'єднати у силу єдину.
І знов повернути квітучу блакить
І золото лану - свою Україну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310958
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.02.2012
автор: Goran