Сиджу в кав’ярні, як в кіно,
Смакуючи ґлямур
Чоколядового ґатунку.
Самотній столик під вікном.
І запах кави – запах трунку.
Малює пара, мов ажур,
Геть чудернацькі візерунки.
Сьогодні я без колєжанки.
Та це не значить, що сама –
Зі мною кави філіжанка.
Сьогодні я пишу роман.
Ше тілько вчора розпочала,
Бо більш на те часу не мала.
Через дорогу на фасаді
Регочеться малий Амур.
Сусідній столик – сидить пан;
У нього пальці в чоколяді,
Бо заглядівся він в мій бік.
Є шось таке в його загляді,
Шо я згубила часу лік.
Все як в кіно, як на екрані.
Але ж я є пор’ядна собі пані,
Тому тримаю філіжанку з порцеляни
Так елєґансько лиш двома пальцями.
Не дай Бог, кава розіллється.
І шось мені тако здається,
Шо роман прийдеться
Якось-то іншим разом написати.
Коли – не знати.
Але по блату дам вам першим прочитати.
31.01.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310398
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2012
автор: Анастасія Витрикуш